РЕАЛІЗАЦІЯ ІДЕЙ СУХОМЛИНСЬКОГО В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ВЧИТЕЛЯ-СЛОВЕСНИКА

Осадців Тетяна Володимирівна, 

учитель української мови і літератури 

Гарманівської загальноосвітньої школи 

І-ІІ ступенів 

Компаніївської районної ради 

Кіровоградської області

Анотація. У статті розкрито значення педагогічної спадщини Сухомлинського для вчителя-словесника та шляхи її реалізації в освітньому процесі. 

Сухомлинський справді народний, глибоко національний педагог, за всієї розмаїтості інтересів і енциклопедичності знань був передусім учителем української мови й літератури. 

Головне завдання словесника, за його переконанням, – це виховати в дитини любов до рідної мови. Учитель повинен зробити рідне слово основою духовного світу дитини. Адже рідна мова – одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В.Сухомлинський занотовує: «Дві рідні мови – це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху». Цими словами видатний педагог висловив своє педагогічне кредо. 

У своїй роботі на уроках української мови, у позаурочний час я теж намагаюся виховувати у дітей любов до рідної мови, до свого народу, до народної пісні, культурних надбань. Наприклад, на вступних уроках у нас є можливість поговорити з учнями про значення мови, про її місце серед інших мов світу, про її особливість і неповторність. 

Такі бесіди нагадують дітям, хто вони, якого роду, вчать берегти й шанувати материнську мову. На таких уроках , звичайно, підбираю й особливі слова, які б лягали дитині в душу. 

Методична спадщина В.Сухомлинського досить багатогранна і глибока: він торкається проблем формування мовної культури як учнів, так і вчителів-словесників, конкретних методичних питань щодо різних мовленнєвих рівнів. Тому я постійно слідкую за мовленням своїх учнів на уроках. Уся педагогічна діяльність вченого спрямовувалася на те, щоб «життєдайне джерело – багатство рідної мови – було відкрите для дітей з перших кроків їхнього життя». У багатьох його працях («Слово рідної мови», «Джерело невмирущої криниці», «Рідне слово», «Слово про слово», «На трьох китах») знаходжу відповіді на актуальні питання: як навчити дитину сприймати, розуміти слово і вдало використовувати його в усному й писемному мовленні. 

Сухомлинський радить вести дітей до невичерпного й вічно нового джерела знань – на природу: в сад, у ліс, на берег річки, в поле. Звертати увагу на найтонші відтінки кольорів, звуків, рухів. Розкрити дітям людську працю як творчість. Усе це має відображатися в слові. 

Педагог вимагав від учнів копіткої роботи над словом, його значенням та емоційним забарвленням, наголошував на тому, що чутливість до змісту і краси мови «виробляється тоді, коли людина розуміє і відчуває гру слова: його внутрішнє змістове багатство, емоційне забарвлення». Наслідуючи педагога, я намагаюсь теж приділяти максимум уваги роботі над словом. Навчаю дітей відчувати його красу. Починаючи з 5 класу, коли учні пишуть невеликі твори, я запрошую їх до написання творчих робіт. Розкриваю перед ними секрети образності, адже вони вже на перших уроках літератури знайомляться і з метафорою, і з епітетом, і з порівнянням. Один із творів, які я пропоную в 5 класі – «Осінь прийшла». Вони зазвичай пишуть: «Прийшла осінь. Опадає жовте листя… Відлітають у вирій пташки…» Я уважно вислуховую дітей (щоб не сполохати ), а потім пропоную свій варіант твору, у якому демонструю силу образності слова. 

Особливу увагу Сухомлинський звертав на виразність, правильність мови. 

Безграмотність, невиразність мови, недорікуватість педагог прирівнював до невігластва: «...Кожне слово має свій зміст, невміння вибрати потрібне слово –те саме, що замість гостро заструганого олівця на уроці малювання користуватися цвяхом...» 

Оволодіння рідною мовою визначає багатство, широту інтелектуальних та естетичних поглядів особистості, а тому вчений вимагав, щоб учителі всіх предметів збагачували активний словниковий запас дітей, вчили їх думати, користуватися внутрішнім мовленням, правильно передавати свої думки усно й на письмі. Тому на своїх уроках практикую «Лексичні хвилинки», хвилинки мовної культури «Говори правильно», даю завдання дізнатися значення того чи іншого слова, залучаю учнів до написання творчих робіт. 

Твори В. О. Сухомлинського – це невичерпна криниця мудрості, путівник , надійний дороговказ у житті. Його творчу спадщину часто використовую як дидактичний матеріал на уроках мови. 

Величезного значення Василь Олександрович надавав слову, його ролі в духовному світі дитини. Мову, слово він трактував широко — це і слово вчителя, і книга, і мова природи, і мова музики, живопису. Усі вони покликані розбудити допитливість дитини, сприяти прояву творчості, показати зв'язок з Батьківщиною, з народом… 

Концепція Сухомлинського, котра, поза всяким сумнівом, є вагомим внеском у золотий фонд світової педагогічної думки, потребує ретельної сучасної інтерпретації та розголосу в освітянському середовищі. Але вже й зараз можна відзначити, що вона слугує надійним науковим фундаментом для осягнення значення Слова : «… слово – еліксир для дитячого мозку, повітря для крил думки. Воно вливає в мозок дитини енергію думки. Поетичне слово – це прекрасна школа емоційного життя, в якій діти осягають мову почуттів; завдяки поетичному слову пам’ять дитини стає гнучкішою, рухливішою – мозок набуває здатності не тільки зберігати, але й «видавати» – видавати «з розбором», з відчуванням, здавалось би, найнепомітніших відтінків слова». 

Потрібно взяти до уваги й те, що саме Василь Олександрович майже півстоліття тому пророче попередив про настання епохи, коли під загрозою виявиться книга як одне з основних джерел ошляхетнення розуму й душі молодої людини. «Якщо хочете, щоб вихованець ваш перетворився в того, про кого говорять «Хоч йому кілок на голові теши» – дозволяйте йому щодня дивитися кінофільми (в кінотеатрі чи по телевізору) – цього досить, аби вихованець став невиховуваним, нездатним піддаватися тонкому виховному впливу – впливу словом. Це явище стало зараз справжнім лихом. Коріння його в тому, що легке, часто бездумне, поверхове задоволення духовних потреб за рахунок сильних емоцій розбещує дитину, підлітка на шкоду вдумливості, робить їх примхливими, вередливими». 

А чи не спостерігаємо ми сьогодні таку картину? Сучасні діти не вміють спілкуватися, висловити власну думку. Вони живуть у віртуальному світі. А кінозірки, відомі спортсмени, високопосадовці?!! Багато хто з них не прочитав жодної книги, не може процитувати хоча б кілька рядочків із поезій Шевченка, Франка, Українки… 

То як же ж повернути сучасних учнів до розуміння краси та сили його величності слова?!! 

І знову відповідь знаходимо у відомого педагога: «Будьте самі шукачами, дослідниками. Якщо не буде вогника у вас, вам ніколи не запалити його в інших…». 

До постійного пошуку шляхів удосконалення уроку словесності та педагогічної майстерності спонукає позиція вченого В. Сухомлинського щодо особистості вчителя рідної мови. «Викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. Бо це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. Це передусім виховання. Викладання мови – це майстерність творення людської душі, бо воно є найтоншим, найніжнішим діткненням до серця людини. Викладання мови – людинознавство, бо в слові поєднуються думки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу». 

Творче осмислення спадщини видатного українського педагога й методиста збагачує досвід роботи над словом на уроках української мови. Заглиблюючись у його поради, побажання, переконуєшся, що кращої методики навчання мови, як у Василя Олександровича Сухомлинського, по суті, нині немає. Варто лише нам, вчителям, опанувати її й уміло використовувати на практиці. 

Бібліографія
1. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський – Вибрані твори: у 5–ти т. – К.: Радянська школа. – 1976 – Т. 3 – С. 7 – 279.
2. Бабкіна О. А. Уроки розвитку зв’язного мовлення. 5-6 кл. / О. А. Бабкіна, Т. А. Колесник / За ред. Г. Р. Корицька – Х. : Вид. група «Основа», 2008. – С. 73-77